Як “Школа без стін” допомагає дітям, які втратили доступ до навчання

“Ми з Маріуполя… Ще кілька місяців тому Зоя ходила в нову сучасну школу, де були гарна вчителька та коло друзів. Мала свою кімнату в затишному будиночку. Відвідувала заняття з танців, багато читала та вчилася самостійно програмувати. Вона все це втратила, коли почалася війна. Зоя втратила не тільки дім, але й теоретичну можливість колись повернутися до звичного існування. Безперечно, з початком війни ми втратили багато, але завдяки таким проєктам, як “Школа без стін”, моя донька отримала назад маленьку часточку свого довоєнного життя”, – каже Олена, мама Зої. Дівчинка поки не ходить у фізичну школу, проте навчається онлайн у межах проєкту “Школа без стін”.

З початком повномасштабної агресії з боку росії тисячі українських дітей втратили доступ до навчання. З часом багатьом із них вдалося повернутися до освітнього процесу. Проте є діти, які не можуть цього зробити, адже через війну вони пропустили багато тем та відстали у навчанні. А в когось школи зруйновані або розташовані на окупованих територіях, тож навчання стало неможливим.

Аби допомогти хоча б частині таких дітей, ГО “Смарт Освіта” разом із фондами ChildFund Deutschland (Дитячий фонд Німеччини), “Таблеточки” та приватною школою “Атлантика” запустили проєкт “Школа без стін”. Його мета – допомогти дітям опанувати програму, заповнити навчальні лакуни та зменшити психологічне напруження завдяки навчанню в малих групах з індивідуальним підходом. З учнями також працюють фаховий психолог та волонтери – носії англійської мови.

Крім того, проєкт також допомагає вчителям, які через війну втратили можливість навчати. Зараз це 36 учителів із різних куточків України.

Під час добору в пріорітеті були діти, які зараз проживають на окупованих територій, діти, чиї школи та будинки зруйновані, чиї батьки служать у ЗСУ, діти лікарів, соціальних працівників, діти з багатодітних сімей, дитячих будинків сімейного типу, а також ті, хто виїхали за кордон чи були змушені покинути рідні населені пункти, але не навчаються в школах у нових місцях проживання. Наразі в межах проєкту навчаються 154 дитини.

“Зараз найкращим варіантом для навчання дитини є навчання в онлайні зі своїм класом (якщо це можливо) або навчання в офлайні з іншими дітьми. Вмотивовані й добре організовані діти ефективно навчаються на онлайн-платформах. Але ми хочемо потурбуватися про тих дітей, для яких зараз це неможливо”, – розповідає про мету проєкту голова правління ГО “Смарт освіта” Галина Титиш.

Проєкт “Школа без стін” допомагає дітям, чиї школи не відновили роботу в онлайн-форматі і які не можуть самостійно навчатися на онлайн-платформах (через їхній юний вік, великі прогалини в навчанні, брак навичок самостійно планувати навчання тощо).

На думку дитячої та сімейної психологині Світлани Ройз, дітям потрібен постійний контакт із дорослими та дітьми. Системне навчання з таким контактом – це інвестиція не лише в освіту, але й у емоційний стан дитини.

“Через стрес когнітивні функції пригнічені, і для того, щоби дитина могла повертатися до ефективного навчання, важливі сформований простір навчання, позитивний зворотний зв’язок, спілкування з іншими дітьми, спостереження за темпом кожної дитини, нормалізація емоцій. Це все потрібно, аби взагалі навчання могло відбутися. Робота з учителем буде з цим допомагати”, – пояснює Світлана Ройз.

Навчання відбувається в малих групах за спеціальною програмою з поглибленим вивченням англійської мови. Крім звичайних уроків, вона також передбачає зустрічі з психологом раз на тиждень. Щодня дитина має від 4 до 7 повноцінних (це важливо) уроків. Школа надає батькам можливість розмовляти з учителями про успіхи дитини та з психологом. Навчання за такою програмою розпочалося у квітні та триватиме до кінця червня.

“Це пов’язано з тим, що діти станом на квітень пропустили 1 місяць освітнього процесу через війну. Для того, щоби вийти на достойний рівень знань і наздогнати програму за березень та останній тиждень лютого, нам був потрібен місяць, і 2 місяці – щоби закінчити її темами, передбаченими навчальними програмами. У мирний час навчання тривало б протягом лютого, березня, квітня та травня. У нашій реальності ми були змушені стартувати в квітні – відповідно, навчання буде тривати три місяці: у квітні, травні й червні», – пояснює Галина Титиш.

Крім того, за потреби школа надає офіційні документи, що засвідчують інформацію про те, які курси прослухала дитина, який рівень засвоєння матеріалу, скільки годин дитина вивчала той чи інший предмет.

“Ми надаємо живі уроки, перевірку знань, гарантію того, що з вересня діти підуть у будь-яку школу і зможуть продовжити своє навчання, а не повертатися до тем та програм лютого 2022 року. Особливо це актуально для старших класів, де пояснюють нові теми, які будуть на ЗНО”, – коментує очільниця школи “Атлантика” Олеся Божко.

Ми віримо, що коли школи дітей, які навчаються в нас, відновлять роботу, наші учні знатимуть матеріал і не стресуватимуть через те, що чогось не розуміють чи не вміють.

Слідкуємо за успіхами учнів, і хочемо поділитися з вами однією особливою історією. Вона – про дівчинку Зою з Маріуполя. Тож публікуємо повну розповідь її мами Олени, частину якої ви бачили на початку цього тексту:

“Добрий день!

Мене звати Олена і насамперед я хочу подякувати фондам “ChildFund” та “Таблеточки” за створення проєкту “Школа без стін” та надання моїй доньці Зої можливості безплатно навчатися в школі “Атлантика” до кінця червня.

Ми з Маріуполя… Ще кілька місяців тому Зоя ходила в нову сучасну школу, де були гарна вчителька та коло друзів. Мала свою кімнату в затишному будиночку. Відвідувала заняття з танців, багато читала та вчилася самостійно програмувати. 

Вона все це втратила, коли почалася війна. Коли вона прокинулася 24 лютого від звуку вибуху й дізналась новини, то заплакала від думки, що, можливо, доведеться покинути нашу домівку та наше місто.

Не зважаючи на звуки постійних обстрілів, я спочатку намагалася зберігати для неї хоч видимість її звичайного, повсякденного життя включно зі самостійними заняттями. Це якось удавалося до 6 березня, коли снаряд ГРАДу прилетів прямісінько в дах нашого маленького будиночку. Він не зміг витримати прямого влучання, а ми якимось дивом вціліли. Зоя втратила не тільки дім, але й теоретичну можливість колись повернутися до звичного існування. 

Потім були дні, які злилися в один. Дні в підвалі без світла, води, газу, інтернету та зв’язку. Постійні вибухи та звуки літаків, що тепер назавжди викарбувані в нашій пам’яті. Ніколи не забуду, як моя дівчинка в підвалі зі свічкою, щоби відволіктися, робила завдання зі своїх підручників. Те, що мають робити діти, сидячи в школі, в тиші та безпеці.

Ще раз нам вдалося врятуватися, коли ми виїхали з Маріуполя на свій страх і ризик, уже не сподіваючись на офіційний “зелений коридор” із міста. Наразі ми зі Зоєю в маленькому селі. І з самого нашого приїзду я намагалася хоч якось відтворити її повсякденне життя та шкільне навчання. Шукала вільні доступи до дистанційного навчання в різних школах, займалася з донькою самостійно. Бо останній урок був ще 23 лютого й не хотілося залишитися в 4 класі на наступний рік.

Я рада, що побачила пост у Facebook щодо навчання в школі “Атлантика” і відразу подала заяву. Мене привабило в оголошенні те, що школа мала високий рівень підготовки учнів, поглиблений рівень вивчення англійської мови, а також пропонувала щотижневі заняття з психологом.

Відверто кажучи, перший тиждень для Зої минув непросто. Не можна дивитися на вчительку та нових однокласників і не згадувати, не порівнювати, не сумувати за друзями, особливо за тими, які ще залишаються в Маріуполі. Є правила поведінки на уроці, до яких вона звикла, і є “новий монастир”, до правил якого треба пристосуватися. А ще є запитання вчителів, на які тепер є дві відповіді “до / після” (“Де ти живеш? У тебе є своя кімната?”). Але Зоя поступово входить у звичайний ритм навчання, потихеньку відкидаючи ту апатію, що з’явилася після переїзду.

Безперечно, з початком війни ми втратили багато, але завдяки таким проєктам, як “Школа без стін”, моя донька отримала назад маленьку часточку свого довоєнного життя – доступ до освіти високого рівня. Також я сподіваюся, що за ці кілька місяців їй вдасться не тільки оновити, але й поглибити свої знання англійської мови. І, можливо, це стане важливою складовою її майбутнього успішного розвитку.

Я дуже хотіла б почути про продовження роботи програми “Школа без стін” на наступний навчальний рік і подати ще раз заяву на участь Зої у ньому, бо такі проєкти є нагальною потребою для українських дітей у воєнний час”.