Переказати англійською «Рукавичку» та відтворити події казки зі справжньою рукавичкою? Вставити нові слова у пісеньку і проспівати? Вивчати японську та українську культури англійською? — Легко!
Японські волонтерки Сетско Тояма та Аяко Ойва провели 120 уроків англійської для дітей у нашому проєкті «Україна розмовляє англійською» і не збираються зупинятися. Учительки від початку повномасштабного вторгнення викладають англійську в проєкті й розповіли в інтервʼю, як інтегрують українську та японську культури в уроки, що в українських дітях вразило найбільше та що їх мотивує їх продовжувати викладання.
«Щовівторка після уроку я згадую цю фразу: «Не всі герої носять плащі». Команда «Смарт освіти», волонтери та модератори, вчителі — усі герої, які намагаються, щоб діти відвідували цікаві уроки, на яких можна зосередитися аби відволіктися від реальності. А також вони прагнуть захистити права дітей навіть за цих складних обставин. Моя роль — помічниці супергероїні Сетско-сенсей, яка не тільки щедро надає свої дивовижні ресурси та досвід для планування щотижневих уроків, але також придумує нові ідеї та техніки, щоб навчати в доволі унікальному та часом складному середовищі», — каже вчителька англійської з Японії Аяко Ойва.
Розкажіть, що вас спонукало, надихнуло приєднатися до проєкту «Україна розмовляє англійською»?
Сетско Тояма: Це було повідомлення, яке «Смарт освіта» надіслала іноземним вчителям у березні 2022 року. У ньому йшлося: «Діти не можуть вчитися у стресі. Потрібно відволікати їх від реальності. Нам потрібні веселі уроки». Це мене дуже глибоко зворушило. Щоби рости, дітям потрібно грати та вчитися у веселому та безпечному середовищі. Ніхто не може забрати щасливе дитинство та можливість навчатися. Я була вдячна, що знайшлася можливість з Японії підтримати українських дітей. Я подала заявку і провела свій перший урок 22 березня 2022 року.
Мені пощастило, що троє моїх друзів незабаром доклали свої зусилля до навчання українських дітей онлайн. Аяко викладає зі мною, Хіроко допомагає мені з підготовкою ресурсних матеріалів, а Джунпей допомагає з технічними питаннями. Вони також зробили свій внесок в уроки та створили презентації про японські школи й культуру.
Які важливі для вас віхи сталися протягом цих двох років? Яким був ваш шлях у проєкті?
Сетско Тояма: Віхами можу назвати два уроки. Один з них — урок з профорієнтації, який ми з Аяко проводили в середній школі. Його перервала повітряна тривога. Учителька підійшла до камери і сказала: «Вибачте, ми повинні бігти». Ми бачили, як учні та учениці вставали, пакували свої рюкзаки та виходили з класу. Один учень підійшов до камери, усміхнувся, склав обидві руки й попрощався. Вони діяли настільки спокійно і буденно, що мене глибоко вразило, наскільки сміливо діти проживали цей непростий момент.
Ще один урок, який запам’ятався, — одна з відкритих зустрічей для маленьких дітей. Я прочитала «Рукавичку», мою улюблену українську народну казку, для чого використовувала двомовне видання англійською та українською мовами. Діти читали український текст, а я — англійський. Потім я показала велику рукавицю, яку зв’язала, поклала в неї маленьких іграшкових звіряток одну за одною й заохотила дітей переказати історію. Це був урок англійської мови, присвячений українській культурі, і нам усім сподобалося.
Поділіться, будь ласка, своїм підходом до ведення уроків. Що для вас важливо під час підготовки до уроку? Чи є у вас якийсь план або традиція?
Сетско Тояма: Ми з Аяко намагаємося вивчити імена дітей, щоб звертатися за іменем. Вправні модератори допомагають нам, транслітеруючи назви з українським написанням на англійський алфавіт. Коли дитина піднімає руку, ми заохочуємо її говорити. Іноді діти хочуть показати нам свій малюнок або поробку. Ми також намагаємося показати їм справжні речі, такі як мандарин, хурма, рисова кулька, які в Японії звичайні, а в Україні — ні.
В основному я складаю плани уроків і ми з Аяко проводимо заняття по черзі. Я намагаюся максимально використати наявність двох вчителів. Ми з Аяко можемо моделювати діалоги, запитання та відповіді та показувати, як брати участь у новій діяльності, імітуючи роль учня. Я також вважаю, що слухати, як дві вчительки говорять одна з одною англійською, є корисним для розвитку в дітей компетенції сприймати мову на слух.
Я намагаюся дотримуватися звички починати урок з пісні «Доброго ранку» (Good Morning Song) і закінчувати урок піснею «До побачення» (Good-Bye). Наприкінці я підбиваю підсумок уроку, щоб діти могли бути впевненими, що не лише весело провели час, але й справді вчили англійську мову.
Які особливості ваших уроків? Який акцент ви робите на своїх уроках? (Можливо індивідуальний підхід, орієнтація на інтереси дітей тощо?)
Сетско Тояма: Зі свого досвіду учительки, тренерки для вчителів й авторки підручників я зрозуміла, що книжки з картинками та музика — потужні інструменти для дітей, аби вивчати та сприймати англійську мову. Діти схоплюють ситуацію з ілюстрації та за допомогою уяви передбачають, що буде далі, а потім читають текст, суть якого вони вже зрозуміли з попередніх завдань.
Я вибираю дитячу книжку з малюнками та відповідною кількістю тексту, і складаю триетапний план:
- вправа перед читанням, під час якої діти попередньо вивчають важливі слова з історії,
- сеанс спільного читання: учні та учениці можуть увімкнути звук і спробувати прочитати вголос,
- підсумкове завдання, під час якого діти ще раз повторюють історію та лексику з неї.
Я часто додаю лексику, яку ми вивчаємо, та речення з цієї лексикою до знайомої мелодії, а діти співають і рухаються, щоб показати значення слів. Одним із прикладів є пісня: «Я хочу собаку. Я хочу собаку. Я хочу великого собаку. Я хочу собаку», на мелодію «Фермер в лощині». Ми змінили слово «великий» на інші прикметники, наприклад, «маленький», «сильний», «кумедний» і співали. Вивчати лексику через спів веселіше, аніж просто проговорювати ці речення з різними словами. Діти таким чином також ефективніше вивчають і запам’ятовують мову.
Кожне заняття закінчується завданням на фонетику у форматі вікторини. Діти повинні вгадати 10 слів, які починаються з однакової букви та звуку, або 10 слів, які вивчили з казки. Аяко показує першу літеру та озвучує її, а потім повільно розкриває малюнок, пояснюючи його англійською, яка зрозуміла дітям. Вона так добре проводить це завдання, що діти його люблять і з нетерпінням чекають.
Який у вас досвід роботи з українськими дітьми? Чи зацікавлені вони в навчанні? Які захопливі історії вам запам’яталися (можливо, учні вас чимось вразили?) Що вас надихає бути волонтеркою у проєкті та навчати українських дітей?
Сетско Тояма: Вони дуже прагнуть вчитися і не соромляться розмовляти англійською. Я думаю, що вони більше вивчають англійську як другу мову, а не як іноземну. Вони добре розуміють на слух і запитують, коли чогось не розуміють. Це ознаки того, що вони гарні учні.
В учнях та ученицях поєднуються дитяча невинність та зрілі соціальні навички. Деяким дітям потрібен час, щоб відповісти, а інші — терпляче чекають своєї черги, щоб увімкнути звук і поговорити з учителем. Одним словом, вони милі молоді люди, і мені просто подобається з ними спілкуватися. Ось один приклад. Один учень зненацька запитав мене: «Скільки тобі років?» Я відповіла: «Мені сто років». Очі хлопчика розширилися, і він спитав: «Ти — відьма?» Ми всі тоді добре посміялися.
Іноді діти дивують мене своїм несподівано багатим словниковим запасом. Після того, як ми прочитали японську народну казку (англійською мовою) про те, як старий обирає подарунок: на вибір є маленький або великий кошик. Діти передбачили, що старий вибере маленького. Один учень сказав: «Якщо старий вибере великий — він жадібний (greedy) й отримає у цьому великому кошику щось дуже погане, наприклад, бруд». Я похвалила його за те, що він знає слово «жадібний» (greedy), і він відповів, що навчився цього під час гри.
Деякі діти цікавляться Японією та японською мовою. Ми з Аяко моделюємо японське привітання «Genki desuka?» «Genki desu», еквівалент «Як справи?» «Все добре». Іноді діти запитують мене: «Genki desuka?» японською мовою перш ніж ми почнемо урок. Це мене дуже тішить і виходить так, що вони підтримують мене навіть більше, ніж я їх.
Звідки ви черпаєте натхнення?
Сетско Тояма: Звідусіль і постійно. Коли я бачу щось, що можна було би використати як матеріал для майбутніх уроків, то починаю думати про те, як я можу його оформити. Ідея визріває й перетворюється на конкретну діяльність або план. Один із прикладів — «Рукавичка». Я хотіла, щоб на уроці учні вивчали англійську мову та знайомилися з власною культурою одночасно. Я продовжувала шукати відповідну версію народної казки і знайшла двомовну книжку з картинками, яку змогла використати на уроці.
Аяко Ойва: Я знайомлюся з чудовими українськими дітьми, вивчаю їхню унікальну мову, культуру та погляди, і в той же час я дізнаюся, що українські та японські діти мають багато спільного. З деякими дітьми я зустрічаюся лише один раз, тому намагаюся цінувати цю можливість. А про деяких дітей я дізнаюся більше, оскільки вони часто приєднуються до занять протягом досить тривалого періоду часу. Є одна дівчинка, яка відвідує наші заняття протягом останніх двох років і ні разу разу не пропустила жодного уроку. Ми бачимо, як вона починає вільно розмовляти англійською, а також — як дорослішає. Коли я вперше долучилася підтримати цей проєкт, то і не очікувала, що у мене буде така учениця, як вона, з якою я зустрічаюся щотижня, відчуваю до неї таку близькість і переживаю, аби вона була в безпеці.
Що спонукає вас рухатися вперед і продовжувати волонтерство в проєкті? Які ваші плани (щодо проєкту та загалом)?
Сетско Тояма: Це діти, які відвідують уроки. Зустрічатися з ними щотижня — важлива частина мого життя. Команда «Україна розмовляє англійською» надає підтримку та спрямовує нас. Модератори чудово нас підтримують, і ми їм дуже вдячні за те, що заняття проходять безпечно та успішно. Ми, команда Японії, хотіли б продовжувати наші зусилля, щоб пропонувати уроки до тих пір, поки в них буде потреба. Мир запанує, а діти виростуть. Чи згадають вони через багато років вчителів-іноземців, які їх навчали? Я сподіваюся, що вони будуть пам’ятати, як вивчали англійську мову в японських учителів.
Аяко Ойва: Іноді мене запитують, що спонукає мене продовжувати волонтерство в проєкті «Україна розмовляє англійською». Я це роблю для себе. Якщо бути точною, то для себе майбутньої. Я рішуче виступаю за справедливість. Я за мир. Я за дітей і права дітей бути дітьми, отримувати освіту і жити щасливим дитинством. Я за Україну. Я відчувала себе такою безсилою, коли в лютому 2022 року почалося вторгнення. Через роки, озираючись у минуле, я не хочу казати, що прожила цей час, нічого не зробивши для України. Я хочу пишатися і розповідати своєму синові та учням, що я щось таки робила і була помічницею супергероїв.
А ми пишаємося і дякуємо кожному волонтеру й волонтерці за підтримку українських дітей і віру в нас. Проєкт «Україна розмовляє англійською» втілює ГО «Смарт освіта» у партнерстві з «Classrooms Without Walls»/Teachers for Ukraine
