Понад 200 старовинних швів на основі 20 технік вишивки існує в Україні і їх можна побачити на традиційному українському одязі. Про це і не тільки дізнавалися діти й дорослі під час зустрічі із дослідницею народного вбрання Олександрою Сторчай про традиційну одежу Середньої Наддніпрянщини та Київщини кінця 19 – початку 20 століття.
Лекція проходила ексклюзивно до Дня Незалежності України у партнерстві «Смарт освіти» і Музею Івана Гончара в межах проєкту «Україна розмовляє англійською».
Олександра Сторчай, старша наукова співробітниця НЦНК «Музей Івана Гончара», розпочала з давніх символічних орнаментів вишивки, а далі розповіла про розмаїття предметів жіночого та чоловічого гардеробу: юпок, поясів, керсеток, очіпків, свит, а також про те, що верхні елементи костюму за кроєм зазвичай не відрізнялися у жінок та чоловіків.
«Дуже часто в гардеробі верхній одяг міг не мати різниці між чоловічим та жіночим, крій був однаковим. Сьогодні деякі дизайнери повертаються до такого поняття, яке в нашому традиційному костюмі було дуже давно: коли футболка або сорочка може мати загальний характер, як для чоловіків, так і для жінок», – каже Олександра Сторчай.
Науковиця детальніше зупинилася на традиційних кольорах народного вбрання – червоному та чорному – і звернула увагу, що чорного могло бути у вишивці багато, адже у наших предків цей колір асоціювався не із сумом, а з землею, багатством та достатком.
Основу традиційного костюму, як жіночого, так і чоловічого, складала довга вишита сорочка, низ якої слугував ще й спідньою білизною. Сорочки наші предки вишивали близько двомастами техніками, що вкладалися у двадцять технологій, а основними елементами були геометричні орнаменти, що мали своє символічне значення й слугували оберегами. Згодом ці техніки доповнилися так званою
«брокарівською вишивкою», де основою були рослинні елементи.
Генріх Брокар був підприємцем, що виготовляв мило та парфуми, а на рекламних листівках, розкреслених в клітинку, малював рослинні мотиви: волошки, лілеї, ромашки. Ці листівки і стали поштовхом до впровадження селянами нової техніки вишивки – хрестиком.
«Генріх Брокар збагатив своєю діяльністю наші давні геометричні орнаменти рослинними мотивами і на межі 19 – 20 століть можна було побачити, як ці два види орнаментів поєднуються на одній сорочці», – розповідає Олександра Сторчай.
Окрім цього на багатьох фото показано, що чоловічий одяг швидше змінюється на міський, тоді як жінки довше залишалися вірними традиційному вбранню:
«Чоловічий гардероб швидше зазнає змін, адже чоловіки більше подорожували й були динамічнішими і треба було, аби одяг був дуже зручним. Але також це пов’язано із болісним явищем війни: у війську чоловіки носили військовий однострій, під який вже не вдягали вишиванку, а мали уніфіковані сорочки. І повертаючись із фронту назад, вони вже не носили традиційних народних речей», – пояснює Олександра Сторчай.
Науковиця також звернула увагу, що одяг заможних верств населення та селян відрізнявся лише коштовною тканиною, пишністю та розмаїттям елементів вишивки, тоді як крій та основа залишалися такими ж самими:
«Крій одягу у заможних верств нічим не відрізнявся від крою одягу звичайних селян середнього класу, але чим заможнішою була людина, тим якіснішою була тканина. Дуже часто таку саму сорочку чи штани-шаровари шили з дорожчих імпортних тканин і, можливо, більше вишивали, а для вишивки використовували шовкові або металізовані нитки», – каже Олександра Сторчай.
Більше послухати про кожний із елементів гардеробу, а також навіщо жінки змащували тканину очіпка тістом можна у відеозаписі трансляції:
Зустрічі проходять у межах проєкту «Україна розмовляє англійською».
Проєкт здійснює ГО «Смарт освіта» у партнерстві з «Classrooms Without Walls»/@Teachers for Ukraine
