Із Університетом Монаша, одним із найкращих закладів вищої освіти Австралії, ми співпрацюємо вже не перший рік завдяки підтримці ГО «Classrooms Without Walls» (CWW) та її очільника, нашого партнера Дейвіда Фалконера.
Майже 2 роки тому університет став нашим партнером у проєкті «Україна розмовляє англійською» і дотепер допомагає залучати іноземних волонтерів, які проводять безоплатні заняття з англійської мови для українських дітей.
Наступним кроком співпраці стала технічна підтримка наших освітніх проєктів. Університет безкоштовно надав «Смарт освіті» Learning Management System (LMS) – систему управління навчальною діяльністю, яка використовується для розробки, управління та поширення навчальних онлайн-матеріалів із забезпеченням спільного доступу. Завдяки цій системі ми наразі маємо можливість проводити безпечне онлайн-навчання для українських дітей та надолужувати їхні освітні втрати.
А у березні 2024 наша ГО та Університет Монаша вийшли на новий рівень партнерства та розпочали розробку рекомендацій для іноземних та українських вчителів щодо того, як працювати з українськими дітьми в умовах війни.
12 березня у місті Прато, Італія, відбувся воркшоп «Trauma-Informed practice education», у якому взяли участь науковці Університету Монаша, представники ГО «Classrooms Without Walls» та представники ГО «Смарт освіта»: Олена Жупанова, менеджерка проєкту «Україна розмовляє англійською», Оксана Макаренко, керівниця психологічного напряму організації, та Тетяна Ширяєва, науковиця, психотерапевтка та наша партнерка.
Мета зустрічі – розробити рекомендації для іноземних вчителів про те, як працювати з українськими дітьми під час війни та враховувати усі особливості такого формату роботи. Окрім цього, іноземні партнери нададуть свою експертизу у викладанні та психологічні поради, які ми обʼєднаємо із власними напрацюваннями та надамо українським освітянам.
Під час воркшопу українська частина команди провела презентацію досліджень стану українських дітей в умовах війни: розповіла про те, скільки дітей вчиться онлайн, офлайн та у змішаному форматі, що таке «змішаний формат» та як він працює, скільки учнів пропускають школу через повітряні тривоги тощо. Розповіли також і про психологічні особливості вчителювання: як ми даємо раду стресам вчителів, дітей і батьків; які особливості спілкування та взаємодії з дітьми ми маємо; які правила і «табу» виникли через війну.
«Не називайте нашу війну «конфліктом». Те, що відбувається в Україні – це масивні бойові дії та руйнування, співмірні з Другою світовою війною. Термін «конфлікт» применшує масштаб.
Українців, що переїхали через російську агресію, може травмувати слово «біженці». Велика частина з них хочуть повернутися додому, і краще називати їх «displaced» (ті, що тимчасово переїхали), а не «refugees» (біженці).
Моєю задачею було озвучити та зробити видимими ці та подібні речі з українського контексту. «Ми можемо надати свою підтримку та експертизу, – сказав нам австралійський університет Монаш, – і готові розробити рекомендації щодо роботи з дітьми під час війни, але нам потрібні ви, аби пояснити речі зсередини. Ті, яких ми не бачимо», – розповідає Олена Жупанова.
На воркшоп також приїхала учениця проєкту «Україна розмовляє англійською» Софія Якименко, щоб стати голосом українських дітей та розповісти про особливості сприйняття учнями процесу навчання в умовах війни:
«Усі діти переживають цю війну по-різному: хто в бомбосховищі, хто за кордоном, а хто в квартирах без електрики. Для всіх це різний досвід, і тому дати поради, які працювали б для всіх, неможливо. Проте є загальні рекомендації, яких, на мою думку, варто дотримуватися під час роботи з усіма дітьми.
Для іноземних волонтерів це: не називати війну конфліктом, не казати, що культура – поза політикою, та не називати тимчасово переміщених осіб емігрантами чи біженцями, адже більшість з них хоче повернутися.
Також треба розуміти, що через війну українські діти подорослішали швидше за їхніх однолітків з-за кордону, тож і підхід до них має бути відповідний, не дитячий. Ну і найголовніше, що стосується і українських вчителів, і іноземних волонтерів: треба вміти слухати дітей і питати їх, про що вони хочуть говорити саме у цей момент навчання».
Софія з нами від самого початку проєкту, і хоч наразі проживає з родиною в Італії, продовжує бути активною учасницею українського середовища. У свої 14 років дівчина бере участь у великій кількості міжнародних активностей – зокрема, спільно з «Classrooms Without Walls» веде лідерську групу та пише книжки.
«З проєктом «Україна розмовляє англійською» я вже 2 роки. Ще від моїх перших зустрічей у Львові, куди я тимчасово переїхала з батьками на початку війни, він дав мені можливість спілкуватися з однолітками-однодумцями і підтримував мене, поки я повернулася назад до Києва, вступила у новий ліцей та виїхала в Італію. Крім того, ці зустрічі продовжують з кожним днем показувати, що є люди за кордоном, які готові допомогти, чим можуть, і підтримують українців. Як сказала одна з афганських студенток Classrooms Without Walls, ці зустрічі нагадують нам, що людяність досі існує».
Програма співпраці з Університетом Монаша щодо розробки рекомендацій для вчителів розрахована до кінця вересня 2024 року. У результаті програми ми презентуємо розроблені матеріали для іноземних волонтерів та українських вчителів, а також надамо психологічні матеріали для освітян із врахуванням особливостей стану дітей в умовах війни.
Раді почати таку цікаву і корисну співпрацю та обʼєднати людей з усього світу: із різним досвідом, проте з однією метою – допомогти українській системі освіти та українським дітям навчатися не лише якісно та ефективно, але й комфортно і безпечно.
